Ще кілька років тому носіння вишиванок асоціювалося з політичністю та націоналізмом громадян, а вишиті сорочки одягали на свята чи з інших особливих приводів.

Натомість сьогодні зростає кількість українців, які обирають вишиванки на буденний день. Мотивація проста – це модно, стильно, практично та й демонструє патріотизм як не як.

Історики не заперечують, що вишивальне мистецтво виникло ще за новокам'яного віку. Археологіч­ні знахідки доби палеоліту, зокрема біля с. Мізина на Чернігівщині, засвідчують наявність вишивки на теренах України.

У похованнях перших століть нашої ери, зокрема в кургані Соколова Могила, відкритому в 1974 р. біля с. Ковалівка Миколаївської області археологом Г. Ковпаненком, знайдено залишки вовняного одягу, оздоблено­го різнокольоровою вишивкою.

Ці розкопки стали сенсацією, бо Соко­лова Могила — одне з небагатьох непограбованих поховань знатної сарматки. Реконструкція її композиції розповіла про наявність сюжетних зображень глибокого символічного змісту. Вони розміщені на одязі жриці, яка, очевидно, виконувала ритуальні об­ряди, найімовірніше обряд культу родючості.

На фрагментах вишивок XII ст., знайдених у Софіївському соборі в Києві, чітко виділяються літери української абетки. Традиції вишивання постійно розвивалися. Вже в ХІУ-ХУІІ ст. кольоровим шовком і золотими нитками прикрашали весільні рушники, святкові сорочки з тонкого лляного полотна, хустки.

Вишиванням займалися заможні жінки і черниці. Найяскравішою сторінкою української золотої вишивки (гаптування) стала творчість Марії-Магдалини Мазепиної - матері гетьмана Мазепи, настоятельки Києво-Вознесенського монастиря - визначного освітнього осередку шитва.

Поступово вишивка почала входити в повсяк­денне життя всіх прошарків населення, стала одним з основних занять дівчат-селянок. Ви­шивкою прикрашали предмети побуту й бу­денний одяг. Виготовлені зазвичай з простих недорогих матеріалів, ці вироби відрізнялися високою художньою майстерністю. Вбрання дівчини свідчило про її смак, вміння та працьовитість.

Сьогодні можна цілком розгубитися, купуючи вишиванку, адже сорочки, рушники, блузи прикрашають різні візерунки та орнаменти. Що означають символи на вишивках та які з них найкраще підходять для нас особисто? Спробуємо дати відповідь.


Ромб - знак родючості землі. Ромб з крапкою всередині - символ засіяного поля. Ці знаки, що дійшли до нас з глибокої минувшини - Сонце, Вода і Земля - складають життєдайну трійцю. Вони є неподільними в орнаментах української вишивки.

Трикутник - символ триєдиного Бога.

Коло - символ Сонця. Чотирикінцевий хрест у колі - оберіг хати на щастя.

Квадрат - чотири сторони світу (південь, північ, захід, схід); чотири пори року (осінь, зима, весна, літо); чотири пори віку (народження, юність, старість, смерть);

Хрест - символ Бога. З часів трипільської культури на гончарних виробах, календарях хрестом позначали час зимового сонцестояння.

Оберегом людини здавна був хрест – знак вогню. Його носили на грудях. В орнаменті українських вишивок переважав хрест, навіть одна з технік вишивання – «хрестиком». Хрест покладений в основу одержання тканини – полотна, так зване «полотняне переплетення».

Калина - краса, кохання, символ України. Калину пов'язували з народженням Всесвіту, вогняної трійці: Сонця, Місяця та Зірки. Тому назву вона отримала від давньої назви Сонця – Коло. А оскільки плоди калини червоні, вони символізують кров та безсмертний рід. Саме тому весільні рушники, дівочі і навіть чоловічі сорочки прикрашають гронами калини.

Дуб – священне дерево, яке уособлювало Перуна, бога блискавки та грому, чоловічої енергії, розвитку, життя. Тому парубки і молоді чоловіки завжди мали при собі чарівний оберег живильної сили свого роду.

Чорнобривці та цвіт вишні - символ ма­теринської любові.

Мальва, півонія - віра, надія.

Троянда - любов, кохання. У хрис­тиянстві - квітка раю. Давня назва троянди, ружа, співзвучно стародавній назві Сонця – Ра. Крім того, е ще й давня назва крові – руда. Узори з ружами укладалися за законами рослинного орнаменту, що означало безперервний сонячний круг з вічним оновленням.

Любисток - кохання, краса.

Васильки - святість і чистота, ввічливість, людська відданість.

Виноград - символ Ісуса Христа; радість, краса, створення сім'ї, символ чоловічої енергії (лоза - символ жіночої енергії, а також символ церкви). Символіка винограду розкриває нам радість і красу створення сім’ї. Сад-виноград – це життєва нива, на якій чоловік є сіячем, а жінка має обов’язок ростити і плекати дерево їхнього роду.

Мак - пишність, оздоблення; символ Великої Матері (Діви Марії). З давніх-давен на Україні святили мак і ним обсівали людей і худобу, бо вірили, - що мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла. А ще вірили, що поле після битви навесні вкривається маками. Ніжна трепетна квітка несе в собі незнищенну пам'ять роду. Дівчата, в сім’ї яких був загиблий, з любов’ю і сумом вишивали узори маку на сорочках, а на голови клали віночки з семи маків, присягаючи цим зберегти й продовжити свій рід.

Волошки - прозріння.

Лілея - цнотливість, символ дівочих чар та чистоти. В легендах квітка лілії – то символ дівочих чарів, чистоти та цноти. Вишита квітка лілії допоможе розгадати таємницю цих чарів. Лілія є жіночим символом.

Барвінок - символ дівочої честі.

Хміль - залицяння, весільна тематика моло­дого буття, любов. Листя хмелю можна віднести до молодіжної символіки. Крім центральної України, візерунок поширений на Поділлі. Хмель несе в собі знак розвитку, буяння та кохання. Хмель – це весільна символіка.

Півники - квіти Богородиці.
Ромашки - кохання, приворотне зілля.
Полуниця - сонце.
Гвоздика - повага.

Один із найдавніших і найбільш часто вживаних образів на вишиванках – символ дерева – дерева життя.


Зображення дерева по вертикалі умовно ділиться на три зони: верх - небо, стовбур - земля, низ - корінь, потойбічний світ, а по горизонталі зіставляється з чотирма сторонами світу: схід, захід, північ і південь.

Три і чотири дають в сумі 7 (сім днів у тижні, сім нот, сім кольорів у спектрі). Три помножене на чотири дорівнює 12 (місяці, години, сузір’я). Отже, як бачимо, маємо справу з поетичним образом, міфологічними, магічними цифрами.

Як відзначає дослідник Я. Музиченко «найдивовижнішою властивістю дерева життя – це його здатність перевтілюватися у жінку – Берегиню, з піднятими до неба руками з сонцем – дитям у лоні або над нею, у небесах.

Образ світового дерева – це й образ втіленої родючості, пов’язаний з Богинею-Матір’ю, її символ і атрибут «вся природа, мати всього живого, всіх нас і є плодоносним деревом життя».

Дерево життя – один із найпоширеніших мотивів вишивального мистецтва, особливо рушникарства. Це – і дерево роду, де кожна квіточка позначає якогось родича першого та наступних поколінь. Всі разом квіти то пуп’янки на дереві є втіленням родоводу певної людини.

Берегиня. Обереговим знаком українців була вишивка Берегиня — мати всього живого, первісне божество - захисник людини, богиня родючості, природи та добра.


З часом Берегиня стала охороницею дому. Зазвичай її вишивали нитками червоного кольору, який був символом очищуючого вогню та сонця і мав охоронні, лікувальні властивості.

Також на вишиванках часто можна побачити птахів. Птахи - це символи Божественного світу, кохання та весни.

Голуби - символ неба, миру й кохання; у християнстві - символ Святого Духа.

Павичі - до весілля.

Півень - захисник від зла; у християнстві символізує схід сонця, Христа на сонці, світло, вогонь, перемогу добра над злом.

Лебідь - символ вірності, ніжності, лагіднос­ті, любові й чистоти.

Кури - сім'я, добробут, весільна символіка, покірність;

Зозуля - символ віщого птаха, самотності, жіночого суму.

Лелека - оберіг немовлят, малечі.

Качка - образ веснянок, колядок, щедрівок, символ життя.

Орел - символ влади, сміливості, рішучості воїнів Русі, українського козацтва. У християнстві - символ Христа, який рятує людські душі.

Сокіл - символ молодця, чоловічої краси, сили, розуму нареченого.

Ластівка - символ весни, сімейності; у хрис­тиянстві - символ Воскресіння, нового життя.

Соловей - провісник майських днів, соліст садів, символ радості, молодості і веселощів, свободи.

Ворон - смерть, горе, біда.

Журавель - птах сонця, символізує сонячне тепло.

Чайка - злиденність, бідна матір, незахи-щенність..

Сова - символ страху, зловісності.

В залежності від нагоди, з приводу якого був вишитий рушник, різні птахи виспівують відповідний зміст. Так соловейко і зозуля, вишиті найчастіше на дівочих рушниках, сидять на гілці калини і немов співають: “Соловейко щебече, собі пару кличе”, а про вишиту зозулю співають: “до осені дівці да гулять, гулять”.

На весільних рушниках дуже часто розсідають пави жар-птиці, які несуть в собі сонячну енергію, і тому символізують теплоту сімейного життя. Вишиті на рушниках соколи, голуби і півні, звернені один до одного голівками з ягідкою калини в дзьобику, зображені в основі дерева - знаку нової сім’ї – символізують шлюбну пару. Серед мотивів птахів є і вірна супутниця людської оселі ластівка, яка завжди приносить добру вістку.

Птахи на рушниках несуть певну інформацію: приміром, рушник з одним птахом на гілці «пові­домляв», що дівчина ще мала і заміж не збираєть­ся; якщо вишито «пташка за пташкою» - дівчина ще не має пари, але може вже чекати сватів, а якщо насіння випадає із дзьобика пташки, то дівка дозріла і може виходити заміж. Вишитий рушник з «пташкою до пташки» сповіщав про весілля, про те, що дівку вже засватали.

Зірки, розкидані по рукавах і зібрані в геометричний орнамент, - це уявлення про структуру Всесвіту, що вже є не хаотичним і безладним, а впорядкованим і гармонійним. І знову засіяним, щоб нести нові й нові паростки життя у далекі світи.
Окрім рушників, українці оздоблювали вишивкою одяг, насамперед сорочки. Сорочка — не тільки традиційний одяг, а і своєрідне віддзеркалення всесвіту в мініатюрі. Вона теж складається із трьох частин: верхньої (комір), середньої (рукава, пазушки) та нижньої (подолки). Відповідно до цього поділу, на сорочці розміщують орнаменти-обереги.

Символіка українських вишивок на сорочках надзвичайно багата.
Восьмикутна зоря на пазушках чи рукавах - колишній знак Великої Богині.
Птахи — охоронці, посередники між білим світом і потойбіччям.
Виноградна лоза оберігає рід, сприяє щасливому шлюбові.
Дубове листя на чоловічих сорочках береже й подвоює силу.
Буйне гілля із квітами на рукавах прикликає дощ і врожай.
Хвилясті візерунки на подолках символізують воду.

Сорочка — один із найдавніших різновидів одягу. Українська сорочка вперше фіксується на зображеннях часів Давньої Русі. Вона довга (по кісточки), пошита із лляного або конопляного полотна. Є два типи сорочок: додільні й "до підтички" — до яких пришивають нижню частину із грубшого полотна. Ця підтичка має важливе значення в міфологічному світогляді. Вона символізує низ, сили, пов'язані із землею. Так, після шлюбної ночі підтичку від весільної сорочки відокремлювали й разом із весільними штаньми молодого закопували в городі, "де люди не ходять" — щоб завжди жити в парі.

Коли народжувалася дитина, мати відривала у своєї сорочки підтичку й загортала малюка в неї. Сорочка - символічний замінник людини. Бувало, що сорочку вдягали навиворіт від зурочення. Продати свою сорочку, за повір'ям, означає продати своє щастя. За звичаєм, коли людина вперше вдягала нову сорочку, то треба було кругом неї тричі "ножик пропустить". Новонародженого закутували в батькову сорочку, щоб батько його любив. До хрещення не вдягали сорочки, а тільки сповивали.

http://www.zhinka-online.com.ua/zhinochi-interesi/moda/256-shcho-u-tvoii-vyshyvantsi.html